Цікаві спогади багатьох українських дисидентів

Один радянський політв‘язень таки отримав Нобелівську премію. І він був наполовину українцем🧐
Олександр Солженіцин. 8 жовтня, 49 років тому письменника оголосили лауреатом цієї престижної нагороди. Приїхати особисто до Стокгольма і виголосити традиційну промову він зміг лише через чотири роки.
Загалом же, ставлення радянської влади до Солженіцина ідеально показувало усю її абсурдність
😕 Під час Другої світової нагороджений одразу двома орденами
😕 Вже у 1945 році за критику Сталіна в особистому листуванні, письменника заарештовують і дають 8 років
😕 У 1956 році – реабілітований. Колеги навіть висувають його на Ленінську премію.
😕 Наприкінці 60-х його твори забороняють, автора виключають із Спілки письменників
😕 1974, тоді вже Нобелівського лауреата, арештовують і звинувачують у державній зраді. Причина – роман «Архіпелаг ГУЛАГ». Солженіцина позбавляють громадянства та виганяють з СРСР
😕 1990 рік. Громадянство повертають і дають Державну премію СРСР
Незважаючи на те, що мати письменника була українкою, він сам вважав, що українці не можуть мати власної держави. Також не визнавав Голодомор геноцидом.
Менше з тим, цікаві спогади багатьох українських дисидентів, які у камерах опинялися з людьми приблизно таких поглядів. Сам Василь Стус одного разу мав схожого сусіда. І багато із них згадує, що часто український націоналіст із російським не тільки ладнали, але і починали дружбу.
Очевидно, вона базувалася на дуже довгих суперечках та протистоянні спільному ворогові
Ссылка на основную публикацию