Після смерті Василь Стус ще чотири роки пролежав на таборовому цвинтарі. Над ним був простий стовп із номером 9.
Рідні Стуса та ще двох загиблих політв‘язнів (Юрія Литвина та Олекси Тихого) усі ці роки домагалися перепоховання, але радянські закони стояли на перешкоді. Приміром, тіло ув‘язненого мусило знаходитися на таборовому цвинтарі аж до кінця терміну засудження.
Навіть коли рідним усе ж дозволили перевезти тіла, випробування не скінчилися. Три труни треба було транспортувати літаком з Пермського краю до Києва, що вже складно. Все ще більше ускладнювалося «шпильками» – приміром, домовляєшся про вантажівку для транспортування, а вона не приїздить. На літак дивом встигли
18 листопада 1986 року Василь Стус, Юрій Литвин та Олекса Тихий повернулися на Батьківщину. В аеропорту «Бориспіль» їх зустрічали сотні людей.Трьох дисидентів, після відспівування, повезли на Софіївську площу, до пам‘ятника Тарасові Шевченку, аж потім – на Байкове кладовище.
Протягом усієї ходи їх зустрічали українці, в руках вони тримали свічки та жовто-сині прапори
Усього на вулиці вийшло близько 30 тисяч людей.
Менш, ніж за два роки Україна проголосила про свою Незалежність
Завантаження...