Як розвиток кіновиробництва впливає на місто і чи може кіномистецтво стримати стрімку забудівлю Києва, привернути увагу до історичної архітектури? На ці та інші питання шукала відповідь Ольга Терефєєва, журнал Pragmatika media.
За підтримки державних інвестицій у кіно знімається все більше українських стрічок. Одна з головних тем — патріотичні фільми, які підкреслюють визначне минуле країни.
29 квітня в Києві розпочались зйомки історичної картини «Птах душі». Цей проект переміг на десятому конкурсному відборі Держкіно. Фільм режисера Романа Бровка за сценарієм Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова присвячений життю поета Василя Стуса та його протистоянню тоталітарній владі Радянського Союзу.
Для першого знімального дня на розі вулиць Хрещатик і Лютеранська в арці збудували декорації, які відтворили події 5 листопада 1968 року: прапори, гасла «Слава великому Октябрю!», портрети членів політбюро, навіть елементи побуту — торгова точка продажу цитрусів. На Хрещатику того дня на знак протесту проти тоталітарної системи СРСР, колоніального становища України, політики русифікації та радянської агресії проти Чехословаччини вчинив самогубство Василь Макух. Сцена з його самоспаленням відкрила зйомки. Роман Бровко, режисер фільму, розповів, яку роль у стрічці буде відігравати архітектура Києва.
Романе, чи важлива для вашої роботи сучасне урбаністичне полотно Києва? Наскільки змінилися вулиці міста з того часу?
На Хрещатику все дуже змінилося, є вивіски барів, магазинів. Ми прикрили сучасні вітрини декораціями, доведеться пригасити вивіску аптеки, познімали освітлення. Загалом багато доведеться зробити, щоб відтворити ті часи. Від деяких сцен довелося відмо- витись. Збиралися знімати сцену біля метро, але не будемо, бо лайтбокси і безліч реклами, світильники занадто ускладнюють зйомки.
Люди, які пам’ятають ті часи, знають, що тоді на Хрещатику був асфальт, і наш художник-постановник привіз 100 метрів руберойду. Ми робимо все можливе, щоб відтворити минуле, але
є певні фінансові обмеження (бюджет картини — 40 млн грн). Було б чудово все побудувати, але, скажімо, за мірками американського кіно, у нас невеликий бюджет, тож ми шукаємо щось готове, а щось будуємо.
Чи допомагає вам міська влада?
Так, допомагає, але якщо порівнювати, то у Львові знімати простіше.
Чи буде відтворений у стрічці сталінський ампір як символ тоталітарного режиму?
Так, буде, адже це створює атмосферу. Всі об’єкти, близько 10, знайдені, будемо знімати за календарно-постановочним планом, але маємо деякі запасні локації на випадок форс-мажору.
Хто у вас займається пошуком локацій? Деякі продюсери відмовляються від позиції локейшн-менеджера та самотужки шукають локації за базами.
У нас є локейшн-менеджер, дуже захоплений роботою, за три місяці підготовки в пошуках цікавих локацій наїздив тисячі кілометрів.
Чи консультувались ви з архітекторами, істориками?
На щастя, існує багато фотоматеріалів. Моя мама працювала екскурсоводом, і тому в нас дома багато літератури, де можна побачити Київ 60—70-х років. Також наші художники-постановники приносили багато подібного матеріалу.
І від того, що є такі фотографії, навіть трохи сумно, бо ми не можемо робити виключно художній варіант, адже можлива критика, що все було не так.
Чи вважаєте ви, що Київ стане гарною локацією для зйомок?
Так, в Києві відбувалося багато подій, жили та працювали визначні люди, про яких можна знімати окремі фільми. Все має відбуватись у місті, це може привернути багато уваги до нас. Я отримав освіту в Києві та Варшаві, знаю, що у багатьох європейських містах погодження зйомок — набагато простіший процес, ніж у нас, допомагають громади.
Якби ви могли звернутись до головного архітектора, які побажання б висловили? Що вам, як представнику кіноіндустрії, хотілось би змінити?
Дуже заважає реклама, білборди і вивіски. Хотілось би змінити їхній розмір до мінімального.
У якому обсязі плануєте використовувати постпродакшн?
Зараз жоден проект не обходиться без нього, але ми намагаємось вирішувати більшість питань на майданчику за рахунок ракурсу і локацій.
Художник-постановник картини Володимир Романов розповів, як важко знайти локацію під історичну стрічку, як знімальному процесу заважає реклама і наскільки змінились міські будівлі. Так, декорації на Хрещатику, які відтворюють вхід до кінотеатру, маскують сучасну рекламу.
Чи є, на ваш погляд кореляція між збереженням історичних будівель та розвитком кіновиробництва?
Так, є, навіть велика! Зараз ми відчуваємо великий попит на історичні стрічки. Тому можу сформулювати прохання до архітекторів: не фарбувати будівлі у рожевий колір (Сміється).
Повністю готових локацій для зйомок фільму мало, доводиться допрацьовувати. В Києві є старовинні будівлі, які хочеться задіяти у зйомках, навіть написати під них сценарій, але це складна історія. В наших планах багато історичних стрічок, та все важче шукати нові об’єкти, тож будемо заходити в павільйони і працювати там. Це і FILM.UA, і кіностудія ім. Довженка, де є величезні технологічні павільйони, які відповідають нормам. Від себе додам: дуже хочеться зберегти Андріївський узвіз.
Cергій Дідківський, PR-стратег Adwise.Agency, засновник проекту «Дома Киева»
Які з об’єктів вашого проекту можуть бути задіяні у кінопродакшні?
Всі. Прямо зараз можна знімати будинок Підгорського, будинок Латинського, будинок Чоколової.
Чи є офіційна інформація про власників цих історичних будівель?
В більшості випадків інформація невиразна. Дім Підгорського, здається, належить Лойфенфельду, певна кількість будинків перебуває в муніципальній власності, деякі належать «невідомим компаніям».
Чи може так статись, що отримана роль у кіно допоможе зберегти історичні будинки?
Історичним будівлям потрібна реконструкція та зрозуміла бізнес-модель. Більшість з них у минулому — це прибуткові будинки. Тобто в них винаймались квартири. Їх потрібно реконструювати з прозорою бізнес-метою і повернути їм початкову функцію. Там можна розмістити готелі, ресторани.
Олексій Москаленко, засновник постпродакшн-студії Mental Drive
Чи може постпродакшн замінити зниклі історичні будівлі?
Технології постійно рухаються вперед, і те, що виглядало довершено в комп’ютерній графіці років 10 тому, зараз вже не вражає. Цифрові технології не можуть замінити реальні об’єкти, можливо, це станеться у майбутньому. Нематеріальні копії також потребують якісного зберігання, целюлозна плівка живе близько 200 років, потім знову потрібно відтворювати її й зберігати далі, реальна книжка може пережити її електронну копію. Постпродакшн застосовують, коли немає достатнього бюджету або можливості відтворити сцену. Відчуття реальності виникає тоді, коли передаються всі нюанси, тогочасні технології будівництва, особливості матеріалів, навіть розмір цегли. Був випадок, коли для голлівудського проекту ми допомогли допрацювати будинок з архітектором Нікітою Власовим, візуалізатори створили дім без урахування норм будівництва. І роботу не могли прийняти — «око не вірило». Ми залучили професіоналів будівничої галузі, завдяки чому змогли створити реалістичний вигляд споруди, і незабаром фільм вийде на екрани! Постпродакшн застосовують, коли не можна відтворити сцену, тому що змінився сезон, надто дорога локація тощо. Наприклад, один день зйомок на Карловому мості в Празі
Завантаження...