Цікаві спогади багатьох українських дисидентів

Олександр Солженіцин. 8 жовтня, 49 років тому письменника оголосили лауреатом цієї престижної нагороди. Приїхати особисто до Стокгольма і виголосити традиційну промову він зміг лише через чотири роки.

Загалом же, ставлення радянської влади до Солженіцина ідеально показувало усю її абсурдність

Під час Другої світової нагороджений одразу двома орденами

Вже у 1945 році за критику Сталіна в особистому листуванні, письменника заарештовують і дають 8 років

У 1956 році – реабілітований. Колеги навіть висувають його на Ленінську премію.

Наприкінці 60-х його твори забороняють, автора виключають із Спілки письменників

1974, тоді вже Нобелівського лауреата, арештовують і звинувачують у державній зраді. Причина – роман «Архіпелаг ГУЛАГ». Солженіцина позбавляють громадянства та виганяють з СРСР

1990 рік. Громадянство повертають і дають Державну премію СРСР

Незважаючи на те, що мати письменника була українкою, він сам вважав, що українці не можуть мати власної держави. Також не визнавав Голодомор геноцидом.

Менше з тим, цікаві спогади багатьох українських дисидентів, які у камерах опинялися з людьми приблизно таких поглядів. Сам Василь Стус одного разу мав схожого сусіда. І багато із них згадує, що часто український націоналіст із російським не тільки ладнали, але і починали дружбу.

Очевидно, вона базувалася на дуже довгих суперечках та протистоянні спільному ворогові